Тема: Тектонічна будова, рельєф та корисні копалини Євразії
Тектонічна будова. Територія Євразії формувалася протягом сотень мільйонів років. Тектонічна будова Євразії значно складніша, ніж інших материків. Євразія розташована в межах трьох великих літосферних плит: Євразійської (більша частина площі материка), Індо-Австралійської (на півдні) та Північноамериканської (на північному сході).
Основу літосферних плит становить декілька давніх і молодих платформ. Найстаріші частини плит — давні платформи. Ці ділянки суходолу сформувалися в архейську та протерозойську ери, тобто їм декілька мільярдів років. Це залишки материка Лавразія. Такими платформами є Східноєвропейська, Сибірська, Китайсько-Корейська, Південнокитайська. Також на материку є давні платформи, що приєдналися до Євразії пізніше, відокремившись від материка Гондвани, — Аравійська (частина Африкано-Аравійської платформи) та Індійська.
- Знайдіть на тектонічній карті давні й молоді платформи в межах Євразії.
Молоді платформи в Євразії займають великі площі. Найбільші з них Західносибірська й Туранська. їх фундаменти залягають на величезних глибинах і мають вік декілька сотень мільйонів років, тобто ці платформи сформувалися наприкінці палеозойської ери.
Зближення або розходження літосферних плит супроводжувалися складкоутворенням, вулканізмом і землетрусами вздовж їх меж. Унаслідок цих процесів виникли велетенські області складчастості Євразії, у межах яких чергуються високі гори й глибокі западини. У центральній частині материка між платформними ділянками знаходиться давній Урало-Монгольський пояс, у межах якого активне горотворення відбувалося в палеозойську еру. На півдні та сході Євразії продовжують формуватися молоді сейсмічно активні області — Альпійсько-Гімалайська й Тихоокеанська. У їх межах відбуваються численні землетруси. Руйнівні поштовхи зафіксовані в Туреччині на півострові Мала Азія (1999 p.), в Індонезії на Великих Зондських островах (2004 р.) та на Японських островах (2011 р.) Вони забрали життя десятків тисяч людей. Саме до. молодих областей складчастості належать діючі вулкани Везувій, Етна, Ключевська Сопка, Фудзіяма (мал. 97), Кракатау.
На межі літосферних плит розташований острів Ісландія. Він має океанічний тип земної кори і є верхівкою Північноатлантичного серединного хребта, що виступає над водою. Унаслідок розсування літосферних плит на острові діють вулкани тріщинного типу. Найбільший із них — вулкан Гекла. Вулканізм супроводжується виверженням гарячих джерел і гейзерами.
Рельєф. Через складність тектонічної будови й тривалу історію розвитку поверхня Євразії різноманітніша за поверхню інших материків. Тут розташовані найбільші рівнини Землі (Східноєвропейська, Західносибірська та ін.) і найвищі гори (Гімалаї), найглибша западина на суходолі (Мертве море) та найбільша низовина світу, що розташована нижче рівня Світового океану (Прикаспійська).
Отже, коливання висот на материку перевищує 9 км.
Давнім і молодим платформам відповідають найбільші рівнини Євразії. Наприклад, на Східноєвропейській платформі розташована Східноєвропейська рівнина, на Сибірській — Середньосибірське плоскогір’я, на Південнокитайській — Велика Китайська рівнина, на Індійській — плоскогір’я Декан, на Західносибірській — Західносибірська рівнина. Але рівнини необов’язково пов’язані з платформами. Часто вони утворюються в передгірних прогинах земної кори поблизу гір, наприклад, Індо-Гангська, Месопотамська низовини.
Давнім і молодим областям складчастості за рельєфом відповідають гори. У межах давнього Урало-Монгольського поясу є різні за висотою гори. Під дією зовнішніх сил Землі за мільйони років вони були зруйновані, а деякі з них перетворилися на підвищені рівнини. Пізніше, у кайнозойську еру, в альпійську епоху горотворення, такі рівнини зазнали розломів і піднялися на різну висоту. Такими відродженими горами є, наприклад, Тянь-Шань, Алтай, Уральські гори. На півночі Європи височать давні середньовисотні Скандинавські гори.
До молодого Альпійсько-Гімалайського поясу належать численні гірські системи: Піренеї, Апенніни, Альпи, Карпати, Кримські гори, Гімалаї. Найвищі гори Європи — Альпи, найвища точка яких — гора Монблан (4807 м). Найвищі гори світу — Гімалаї. Саме тут знаходиться найвища точка планети — гора Джомолунгма, або Еверест (8850 м) (мал. 98). Ще 11 гімалайських вершин здіймаються на висоту понад 8000 м. Вони вкриті багатовіковим снігом і льодом. Альпійсько-Гімалайський пояс — це не тільки гірські хребти, а й широкі нагір’я між ними (наприклад, Іранське), а також гірські «вузли» (Памір, Тибет).
Тихоокеанський складчастий пояс тягнеться вздовж східних берегів Євразії, від Камчатки до Великих Зондських островів. Для цього поясу характерні часті землетруси й вулканічні явища. Землетруси найчастіше бувають на Японських островах. Діючих вулканів найбільше на Камчатці, Японських і Великих Зондських островах.
Вплив давнього льодовика на рельєф Євразії. Під дією внутрішніх і зовнішніх сил Землі рельєф Євразії постійно змінювався. Так, у період похолодання, що відбувалося в Північній півкулі, із Скандинавського півострова та островів Нова Земля на південь материка насувався давній льодовик. На Східноєвропейській рівнині він досяг приблизно 50° пн. ш. В Азії льодовиків було мало. Період похолодання змінювався потеплінням, і тоді льодовик танув — «відступав» на північ. Таких «наступів» і «відступів» льодовика було декілька.
Останній льодовиковий період був 10 тис. років тому. Переміщаючись, льодовик згладжував поверхню, переносив морену — гладке каміння, глину, пісок. Талі води льодовика під час його «відступу» розмивали й переміщували гірські породи, створювали різної форми горби.
Корисні копалини. У Євразії є поклади всіх видів корисних копалин, які використовує людство. Це зумовлено площею материка та складною будовою земної кори.
Великі родовища залізної руди залягають у Франції, на Скандинавському півострові, на Східноєвропейській рівнині (Криворіжжя в Україні, Курська магнітна аномалія в Росії), у Казахстані та Сибіру, на плоскогір’ї Декан в Індії. В Україні й Індії знайдено значні запаси марганцевих руд, у Казахстані й Туреччині — хромітів. Марганець і хроміти використовують для поліпшення якості сталі.
Багата Євразія і на кольорові метали. Так, у Південному Китаї, на півостровах Індокитай і Малакка, на островах Малайського архіпелагу є родовища олова й вольфраму. Боксити, що використовуються для виробництва алюмінію, залягають на території Франції та Угорщини, на півострові Індокитай; свинець, цинк і мідь — у Казахстані, у горах Кавказу.
У Євразії є великі запаси паливних корисних копалин. Кам’яне вугілля залягає в Рурському басейні в Німеччині, у Сілезії в Польщі, на Донбасі в Україні. Значні його поклади є в Сибіру, на Великій Китайській рівнині та в Східній Індії.
Нафта й природний газ залягають на Аравійському півострові та на берегах Перської затоки, на Західносибірській рівнині.
Нафту й газ видобувають також на шельфах Північного й Каспійського морів — у Європі, Південнокитайського — в Азії.
Родовища кам’яної та калійної солі знайдені в передгірних прогинах Уралу та Карпат. В Азії є значні родовища золота, коштовного каміння. Алмази й золото добувають у долині річки Лени в Сибіру, в Індії, смарагди й рубіни — в Індії.
Тема: Клімат Євразії. Кліматичні пояси та типи клімату Євразії
Євразія — це материк не тільки кліматичних контрастів, а й материк кліматичних рекордів. Полюс холоду Північної півкулі розташований не на Північному полюсі, й не в крижаній Ґренландії, а на північному сході Євразії, на Оймяконському нагір’ї. Коливання температури у внутрішніх частинах континенту можуть перевищувати протягом доби 40 °С, а протягом року навіть 100 °С! Понад 1/4 території на півночі континенту займають області багаторічної мерзлоти та приблизно стільки ж — спекотні пустелі та полупустелі в центральній та південно-західній частинах.
Євразія — це єдиний материк, який розташований у всіх кліматичних поясах Північної півкулі — від арктичного до екваторіального. Помірний пояс в Євразії займає найбільшу площі порівняно з іншими материками. Територія нашої держави майже повністю розташована у помірному поясі. Продовжимо роботу над з’ясуванням кліматичних особливостей материка та спробуємо дослідити особливості помірного поясу. Для Євразії характерна надзвичайна різноманітність кліматичних умов. Цьому сприяють такі чинники:
o величезні розміри материка й різна кількість сонячної енергії, яку одержують різні області;
o видовженість континенту зі сходу на захід і з півночі на південь;
o порізаність його західної, південної та південно-східної окраїн;
o вплив океанів і різна віддаленість окремих районів материка від них;
o чергування рівнин і гір.
Основний атмосферний процес, що формує клімат більшої частини Євразії, – західне перенесення вітрів. Разом із ним на материк протягом усього року надходять повітряні маси з Атлантичного океану. Повітря, що формується над його поверхнею, особливо в областях, де простежується великий вплив теплої Північно-Атлантичної течії, характеризується плюсовою зимовою температурою та великою вологістю. Завдяки особливостям рельєфу атлантичні повітряні маси проникають далеко вглиб материка.
Завдяки великій протяжності з півночі на південь Євразія розташована у всіх кліматичних поясах Північної півкулі, у межах яких виділяються всі типи кліматів Землі. Найбільш широка й масивна частина Євразії лежить у межах помірного кліматичного поясу, в якому виділяють чотири кліматичні області.
Область помірного морського клімату включає крайній захід Євразії уздовж берегів Атлантичного океану. Тут протягом усього року клімат формується під впливом повітряних мас із Атлантичного океану. Літо прохолодне, зима відносно тепла. Опади випадають протягом усього року. Під час проходження циклонів погода швидко змінюється, улітку можуть бути похолодання, узимку — відлиги.
На схід, до Уральських гір, розташована область помірно-континентального клімату, яка переходить від морського до континентального. За умови віддалення від океану різниця літніх і зимових температур зростає, зима стає холоднішою, опадів меншає, а випадають вони здебільшого влітку. Значна частина Азії за Уралом — Сибір і Центральна Азія — лежать в області континентального клімату, де весь рік панують континентальні повітряні маси. Протягом тривалої зими поверхня суходолу сильно переохолоджується, а влітку перегрівається, створюючи великі температурні контрасти між порами року. Опадів випадає мало. Через відсутність снігу узимку поверхня промерзає на велику глибину.
На сході Євразії лежить область мусонного клімату, яка характеризується різкими відмінностями температур, опадів і показників зволоження влітку й узимку. Літній мусон приносить з Тихого океану вологе повітря, літо тепле й дощове. Зимовий мусон несе холодне континентальне повітря із внутрішньої сильно охолодженої частини материка, де узимку утворюється область високого тиску. Унаслідок цього зима суха й морозна, із сильними вітрами.
Розміщення тропічного поясу в Євразії має певну особливість. Тільки в Євразії тропічний кліматичний пояс не утворює суцільної смуги.
Для найпівнічніших островів Євразії, а в азіатській частині й для узбережжя материка, що прилягає до Північного Льодовитого океану, характерний арктичний клімат. Тут цілий рік панує сухе й холодне арктичне повітря.
Субарктичний пояс простигається вузькою смугою, захоплюючи острів Ісландія, північну частину Скандинавського півострова й поступово розширюючись на схід. Тут сувора тривала зима й порівняно тепле, але коротке літо. Узимку панують арктичні повітряні маси, а влітку — помірні. На південному узбережжі Беринґового моря й півночі Скандинавського півострова зима більш волога й м’яка, а літо прохолодне, що пов’язано із впливом теплої Норвезької течії (відгалуження Північноатлантичної).
Найбільш широка й масивна частина Євразії лежить у межах помірного кліматичного поясу. Завдяки його великій протяжності із заходу на схід і розмаїтості рельєфу в його межах виділяють п’ять кліматичних областей.
Область помірного морського клімату включає крайній захід Євразії уздовж берегів Атлантичного океану. Тут протягом усього року клімат формується під впливом повітряних мас із Атлантичного океану. Літо прохолодне, зима відносно тепла. Опади протягом усього року. Під час проходження циклонів погода швидко змінюється, улітку можуть бути похолодання, узимку — відлиги.
На схід, до Уральських гір, розташована область помірно-континентального клімату, яка переходить від морського до континентального. За умови віддалення від океану зростає різниця літніх і зимових температур, зима стає холоднішою, опадів — менше й випадають вони здебільшого влітку. Це пов’язано з перетворенням атлантичного повітря над суходолом і зростанням впливу континентальних повітряних мас.
Значна частина Азії за Уралом — Сибір і Центральна Азія лежать в області континентального клімату, де весь рік панують континентальні повітряні маси. Протягом тривалої зими поверхня суходолу сильно переохолоджується, а влітку перегрівається, створюючи великі температурні контрасти між порами року. Повітряні маси з океанів сюди майже не доходять, тому опадів мало. Відсутність снігу взимку спричиняє промерзання поверхні на велику глибину.
На сході Євразії лежить область мусонного клімату, яка характеризується різкими відмінностями температур, опадів і показників зволоження влітку й узимку. Літній мусон приносить вологе повітря з Тихого океану, тому літо тепле й дощове. Зимовий мусон несе холодне континентальне повітря з внутрішньої сильно охолодженої частини материка, де взимку утворюється область високого тиску. Унаслідок цього зима суха й морозна, із сильними вітрами.
Півострів Камчатка розташований в області помірного морського клімату з нестійкою погодою, активною циклональною діяльністю.
Субтропічний пояс пролягає через усю Євразію від Піренейського півострова на заході до Японських островів на сході. Тут виділяють області середземноморського, континентального й мусонного кліматів.
Область середземноморського клімату охоплює територію на південному заході Євразії на узбережжі Середземного моря. У літній період Середземномор’я перебуває під впливом тропічних повітряних мас, установлюється суха, жарка погода. Узимку вітри з Атлантичного океану приносять вологе повітря помірних широт, тому зима дощова й тепла.
У центральній частині субтропічного пояса клімат субтропічний континентальний зі спекою влітку, холодною зимою й невеликою кількістю опадів. На сході субтропічного поясу лежить область субтропічного мусонного клімату з характерним для нього режимом опадів.
Розміщення тропічного поясу в Євразії має, на перший погляд, незвичайну особливість. Сухий пустельний тропічний клімат формується на Аравійському півострові, півдні Іранського нагір’я й на частині низовини уздовж річки Інд. А на схід тропічний пояс закінчується і заміщається субекваторіальним поясом із мусонним кліматом.
Отже, такий «зсув» субекваторіального поясу далеко на північ відбувається завдяки дії мусонів з Індійського океану. У літню пору на півострові Індостан, Індокитай, Філіппінських островах панує вологе екваторіальне повітря, принесене мусоном, тому літо в субекваторіальному поясі жарке й дуже вологе. Узимку територія півостровів перебуває під впливом сухого зимового мусону, який дме з материка. У результаті на півночі субекваторіальний пояс межує із субтропічним. Це єдине місце на Землі, де спостерігається таке «сусідство».
В екваторіальному поясі лежить півострів Малакка й більша частина Зондських островів. Для нього характерні протягом усього року екваторіальні повітряні маси, рівномірні й високі температури й рясні опади.
Тема: Поверхневі води Євразії
Внутрішні води. У Євразії представлені всі види внутрішніх вод. Тут протікають більшість великих річок планети. Найбільш розвинута гідрографічна мережа на заході, півночі, сході й південному сході материка.
Численні річки Євразії несуть свої води в усі чотири океани, що омивають материк. Загальний обсяг річкового стоку в Євразії — найбільший у світі й становить 16 тис. км3 на рік. Характерною рисою Євразії є величезна площа басейнів внутрішнього стоку. Річки цих басейнів не досягають океанів, а впадають у замкнуті озера або губляться в пісках. За загальною площею басейнів внутрішнього стоку (30% площі материка) Євразія не має собі рівних.
Найбільшу водостічну площу має Північний Льодовитий океан. Сюди несуть свої води такі великі річки, як Об, Єнісей, Лена, Печора. Майже всі річки басейну Північного Льодовитого океану мають снігове живлення. Узимку вони надовго замерзають.
Другим за величиною є басейн Тихого океану. Йому належать річки півострова Індокитай і Східної Азії, серед яких найбільші: Янцзи, Хуанхе, Амур, Меконґ. Майже в усіх річок цього басейну переважає дощове живлення. У верхів'ях вони гірські, зі стрімкою течією, глибоко врізаються в товщі гірських порід.
Третій за величиною — басейн Індійського океану. До нього належать в основному річки, які беруть початок на Тібетському й Вірменському нагір'ях, у Гімалаях. Це Інд, Ґанґ із Брахмапутрою, Тіґр і Євфрат. Річки цього басейну мають головним чином дощове живлення, а у верхів'ях — льодовиково-дощове. Улітку всі річки під час мусонних дощів і танення гірських льодовиків сильно розливаються, узимку — міліють. Особливо великою повінь буває на ріці Ґанґ, коли рівень води піднімається на 10-12 м.
В Атлантичний океан і його моря впадають річки Західної, Південної й частково Східної Європи. Річкова мережа тут густа, але таких великих рік, як в Азії, немає. Живлення річок та їхній режим різноманітні. На заході, в області морського клімату, річки не замерзають (Сена, Луара тощо). Вони повноводні цілий рік. На сході, там, де взимку буває сніговий покрив і річки замерзають, хоч і ненадовго, весняна повінь (Вісла, Одра, Ельба). Річки, які беруть початок в Альпах (Рейн та ін.), мають переважно льодовикове живлення. Великі річки Європи — Дунай, Дніпро, Дністер, що впадають у Чорне море, зі змішаним живленням і весняними повенями, — є важливими транспортними артеріями, джерелами водопостачання й електроенергії.
До областей внутрішнього стоку належать річки, які впадають у Каспійське море. Серед них найбільша річка Європи — Волга, річки, що протікають Туранською низовиною й внутрішніми областями Іранського й Аравійського плоскогір'їв.
Внутрішні частини Євразії, зайняті пустелями й напівпустелями, майже позбавлені річкової мережі. На Аравійському півострові поширені сухі русла: колись тут протікали річки.
Озера Євразії, як і річки, численні й різноманітні. Вони дуже різні за походженням їхніх улоговин, розмірами, глибинами, солоністю й розміщені на материку дуже нерівномірно.
Особливо велика кількість озер на північному заході Євразії. Вони мають льодовиково-тектонічне походження, неправильні обриси й великі глибини. Найбільші з них — Ладозьке й Онезьке. Ладозьке — найбільше з озер Європи. Воно займає площу 18 тис. км2 і досягає глибини 230 м.
Багато льодовикових озер в Альпах — Женевське, Боденське, Цюріхське.
У різних районах материка є озера, утворення яких пов'язане з розломами земної кори та вулканічними процесами. Типові тектонічні озера — Байкал, Іссик-Куль, Мертве море. Вулканічні озера поширені на Камчатці, Японських і Філіппінських островах, Малайському архіпелазі.
Багато великих озер лежить у внутрішніх посушливих областях Євразії. Це залишкові озера, збережені на місці давніх водойм, які існували в умовах більш вологого клімату. До них належать найбільші озера світу — Каспійське й Аральське моря із солоною водою, а також озеро Балхаш, яке складається з двох частин — прісної і солоної.
Євразія має значні запаси підземних вод. Найбільші артезіанські басейни розташовані між шарами осадових порід у надрах великих рівнин. Багаторічна мерзлота в Євразії займає найбільші площі у світі. Вона покриває майже 1/3 території Азії. Товщина мерзлого шару гірських порід коливається від кількох метрів на північному заході до 1200 м на півночі. Сучасне заледеніння Євразії охоплює острови Арктики й найбільш високі гірські системи. Покривне заледеніння типове для таких островів, як Ісландія, Шпіцберген, Нова Земля.
Комментариев нет:
Отправить комментарий