Дистанційне навчання під час карантину. Географія. 6 клас

Тема: Види руху Світового океану

Море ніколи не буває спокійним. Його хвилі то ласкаво набігають на берег, то з нищівною силою звалюються на нього. Не випадково видатна українська поетеса Леся Українка писала:

Море, море. Без краю просторе,
Руху повне і разом спокою!

У всіх океанах існують своєрідні річки, що рухаються постійно по одному й тому самому маршруту. Чим же пояснити ці різноманітні рухи вод у Світовому океані? Давні греки вважали, що рухом вод керував бог Посейдон, який за допомогою тризуба викликав бурі, урагани, шторми. Ці міфи виникли тоді, коли людині були невідомі закони природи.

Розрізняють кілька видів рухів води в морях і океанах: вітрові хвилі, цунамі, припливи й відпливи, течії. Розглянемо причини виникнення кожного з них.

Вітрові хвилі

В 1933 році в Тихому океані моряки американського судна «Рамапо» спостерігали хвилю висотою 34 м. Причиною її виникнення став сильний штормовий вітер. У більшості випадків висота вітрових океанічних хвиль досягає 4-5 метрів.

При утворенні хвилі маса води не рухається горизонтально, змінюється лише вертикальний рівень водної поверхні (мал. 60). В одних місцях пориви вітру ніби вдавлюють її, утворюючи улоговину хвилі, в інших — поверхня підіймається у вигляді гребеня. З посиленням швидкості вітру на гребенях хвиль з'являється біла піна — баранчики. Висота хвилі збільшується, а сильний вітер ніби загинає верхівки гребенів хвиль. Вітер слабне, і хвилі змінюються брижами — затухаючими низькими частими хвилюваннями. Навіть безвітряної погоди їх можна помітити на гладенькій поверхні Океану.

На межі моря і суходолу вітрові хвилі виконують велику руйнівну та творчу роботу. В одних місцях вони руйнують гірські породи, в інших — відкладають зруйновані частинки, створюючи піщані і галькові пляжі.

Цунамі

На відміну від хвиль, народжених вітром, відомі хвилі цунамі, причиною утворення яких є інші сили.

Припливи й відпливи

Мореплавцям і рибалкам з давніх-давен було відомо, що через кожні шість годин рівень моря змінюється. Воно то наступає на берег, то відступає від нього. Люди використовували це явище. Перед відступом води моряки терміново виходили у відкрите море, щоб спокійно обійти мілини на мілководді. Рибалки чекали відступу води, щоб зібрати рибу з розставлених у попередній відступ сіток. Так чим же викликана ця постійна зміна рівня води в морях і океанах? Усі планети і зорі мають величезне притягання. Чим більше небесне тіло і чим ближче воно розміщується до Землі, тим більший його вплив на нашу планету. Найбільшим і найближчим до Землі тілом є Місяць. Це він впливає на води Океану. Періодичне підняття й падіння рівня води в морях і океанах, що виникає внаслідок притягання водної оболонки Землі Місяцем і меншою мірою Сонцем, називають припливом і відпливом.

Приплив настає, коли Місяць проходить через меридіан даного місця. Те саме відбувається одночасно на протилежному боці Землі. Так, якщо Місяць проходить через нульовий меридіан, то припливи спостерігаються на меридіанах 0° та 180°, відпливи — на 90° обох довгот.

У відкритому морі чи океані припливи і відпливи майже не відчуваються, їх висота досягає 90 см. Слабо вони відчуваються і у внутрішніх морях. Наприклад, висота припливів і відпливів у Азовському та Чорному морях дуже мала — 2-3 см. Найвищий рівень води буває у вузьких затоках відкритого моря чи океану. Наприклад, висота припливів у затоці Фанді на східному узбережжі Північної Америки досягає 18 м. Припливи й відпливи мають велику енергію, яку людина починає використовувати в своїх цілях.

Течії

«В океані є річка. Вона не пересихає і в найсильніші посухи і не виходить з берегів під час найбільшої повені, її береги та ложе з холодної води, а бистрина — з теплої» — так у середині XIX століття писав американський вчений М.Ф.Морі про наймогутнішу в світі теплу океанічну течію Гольфстрім.Океанічні течії — горизонтальні переміщення величезних мас води в певному напрямі на великі відстані.

Найчастіше океанічні течії виникають під дією постійних вітрів. Такі течії називають вітровими. По обидва боки екватора від 30-х широт до нього дмуть постійні вітри пасати, що виникають у приекваторіальній зоні всіх океанів. Течії, що викликані цими вітрами, дістали назву пасатних (див. атлас). Рухаючись зі сходу на захід, пасатні течії, натрапляючи на береги материків, відхиляються на північ і на південь. При цьому утворюються нові течії.

У помірних широтах ці течії під впливом постійних вітрів і сили обертання Землі відхиляються на схід. Таким чином, на північ і на південь від екватора в смугах 50° північної та південної широти виникає два кругообіги. Вони існують в усіх океанах, крім Північного Льодовитого. У Північній півкулі течії рухаються за годинниковою стрілкою, в Південній — проти.

У Південній півкулі, вздовж берегів Антарктиди, де майже немає суходолу, під впливом постійних вітрів помірних широт та сили обертання Землі утворюється течія Західних Вітрів, сама назва якої свідчить про причини її утворення.

Розрізняють теплі і холодні течії. Якщо температура води в течії вища від температури навколишніх океанічних вод, вона вважається теплою, нижча — холодною. На картах теплі течії позначають червоними стрілками, холодні — синіми.

Течії в океанах істотно впливають на погоду прибережних частин материків. Холодні — знижують температуру і кількість дощів, теплі — підвищують температуру і кількість опадів.

У судноплавстві важливо враховувати силу і напрям течій. У минулому їх використовували як «пляшкову пошту». 

Тема: Поверхневі води суходолу. Річки

Класифікація вод суходолу. До вод суходолу, які іноді ще називаються внутрішніми водами, відносять річки, озера, підземні води та природний лід. За розміщенням води суходолу поділяють на дві великі групи: поверхневі та підземні.

Поверхневі води можуть бути в рідкому стані (річки та струмки, озера, водосховища, болота) або у твердому (льодовики й сніговий покрив). Постійні річки на дрібномасштабній карті позначають суцільними синіми лініями з поступовим потовщенням від витоку до гирла. Річки, що пересихають, позначають пунктирною лінією. Ширина річки на дрібномасштабній карті не виражається в масштабі карти.

Нині водойми — джерело прісної води й електроенергії, транспортна магістраль і улюблене місце відпочинку.

Після випадання дощу частина води просочується крізь землю й утворює підземні води, а інша частина стікає по поверхні суходолу, утворюючи струмки. Струмки зливаються й утворюють річку, яка тече в поглибленні поверхні суходолу — річищі (руслі), що формується під дією води.

Що таке річка? Річки на всіх материках пронизують суходіл, ніби його кровоносна система. Вони забезпечують життя водних і навколоводних тварин і рослин, є транспортними шляхами. Силою свого вічного руху річки невтомно змінюють поверхню Землі.

Річка — це водний потік, який починається з витоку, тече у виробленому ним самим заглибленні — руслі й закінчується гирлом. Частіше всього річки — це постійні потоки води. Проте в районах сухого клімату річки можуть тимчасово пересихати.

Кожна річка має витік — місце, де вона бере початок. Ним може бути невелике джерело, озеро, болото, у горах — льодовик. Місце, де річка впадає в іншу водойму, називається гирлом. Річки, що впадають у головну річку, називаються притоками.

Головна річка та її притоки утворюють річкову систему. Територія, з якої річка разом із притоками збирає воду, називається басейном річки. Найбільший басейн у річки Амазонки. Його площа — 7 млн км2, що майже дорівнює площі материка Австралія. Басейни річок відокремлені один від одного вододілами. Наприклад, у Північній Америці вододіл проходить по горах Кордильєри: річки західного схилу впадають у Тихий океан, а східного — у Північний Льодовитий. Майже завжди річище знаходиться на дні ширшого зниження в рельєфі, яке називається річковою долиною.

Річки рівнинні й гірські. Особливості течії річки залежать від рельєфу. На різних ділянках шляху річки від витоку до гирла її природа може змінюватися. Гірські річки мають швидку течію, низовинні — повільну. Кам'яні брили твердих порід, що виступають із води в руслі річки, утворюють пороги. Долаючи пороги, вода в річці піниться, розбризкується й утворює вири. Такі пороги були колись на Дніпрі біля Запоріжжя. Нині ГЕС підняла рівень води в річці й затопила пороги.Водоспад — високий скелястий уступ на річці, з якого падає вода.

У гірських річок майже завжди річище вузьке й глибоке, а береги круті.

Рівнинні річки мають широку долину та звивисті річища — меандри. Утворення меандрів зумовлене тим, що з одного боку річка розмиває берег, а на внутрішню частину намиває пісок і гравій. У долинах рівнинних річок часто можна бачити сліди давніх меандрів. Іноді річка пробиває собі новий, коротший шлях, залишаючи частину річища, яке називають старицею.

Опис географічного положення річки. Навчимось описувати географічне положення річки на прикладі Амазонки. Розглянемо фізичну карту Південної Америки.

Річка Амазонка — найбільша у світі за довжиною та площею басейну. Розташована б північній частині материка Південна Америка. Річка тече із заходу на схід, недалеко від екватора. Річкова система Амазонки знаходиться між паралелями 5° пн. ш. та 17° пд. ш., між меридіанами 48° і 75° зх. д.

Річка Амазонка бере початок на висоті 5 тис. км із засніжених вершин Перуанських Анд. Витоком її вважається річка Мараньйон, яка разом з Укаялі утворює Амазонку. Річка протікає переважно по території Бразилії, але невеликі частини басейну річки Амазонки знаходяться в Болівії, Перу, Еквадорі й Колумбії.

Річка Амазонка впадає в Атлантичний океан. Її довжина від головного витоку річки Мараньйон становить 6992.06 км.

 1. Річка – природний водний потік, що протікає в зниженнях рельєфу, створених її рухом.

2. Витік – місце де починається річка.

3. Гирло – місце, де річка впадає в іншу водойму (річку, озеро, море, океан).

4. Річкова долина – звивисте заглиблення від витоку до гирла, по якому тече річка.

5. Річище – частина долини, що зайнята водним потоком постійно.

6. Заплава – частина річкової долини, що заливається водою під час повені.

7. Тераси – виступи (сходинки) річкової долини, наслідки діяльності води в річці в доісторичні часи, коли річкова долина була менш глибока.

8. Пороги – кам’янисті ділянки в річищі, що утворені виходами твердих гірських порід або валунами.

9. Водоспад – падіння води в річці з виступу, утвореного в її річищі, складеного твердими породами.

10. Річкова система – головна річка з усіма її притоками.

11. Річковий басейн – територія, з якої річка збирає усі свої води.

12. Вододіл – межа між річковими басейнами.

Тема: Живлення та режим річки

Живлення річок — поверхневі та підземні води, що надходять у річки. Залежно від клімату джерелами живлення річок можуть бути дощові, талі снігові, льодовикові та підземні води.

Більшість річок світу мають мішане живлення, тобто з різних джерел, хоча переважає все-таки живлення дощовими водами. Так, у річках екваторіальних широт понад 80 % кількості води поповнюється завдяки дощам.

Багато рівнинних річок живляться талими сніговими водами, а також дощовими та підземними водами. До таких річок належать Дніпро та Волга. Талими льодовиковими водами живляться річки, що беруть початок високо в горах. У посушливих районах земної кулі річки зазвичай підтримують своє існування завдяки підземним водам.

Режим річок — регулярні зміни їхніх рівнів і кількості води.

Кількість та рівень води у річках залежать від кліматичних умов і можуть значно коливатися протягом року. Щорічний відносно тривалий розлив річкових вод - це повінь. А короткочасні раптові підняття води у річках називають паводком. Вони трапляються, наприклад, унаслідок злив або швидкого танення снігу й льоду в горах. Тоді річка може стати у 10 разів глибшою і нести у 100 разів більше води. У посушливий сезон окремі річки світу міліють або зовсім пересихають. У холодну пору року чимало річок замерзає.

Інколи під час повені або паводка вода так сильно виходить з берегів, що це перетворюється на катастрофу (мал. 149).

Факти сьогодення

«Слід» людини. Улітку 2002 року катастрофічні повені сталися в Європі. Вони охопили великі території Німеччини, Австрії, Чехії, Словаччини, Угорщини, Швейцарії, Польщі. Причиною цього стали небувалі зливи. Разом із тим неабиякий «внесок» у розвиток катастрофічної європейської повені зробила багаторічна господарська діяльність людини. Адже було знищено більшу частину лісів, боліт, збудовано численні канали, греблі. І як наслідок, річки виявилися неспроможними прийняти таку величезну кількість води.

Наука стверджує

Уздовж річок необхідні «паркани». Захистом від руйнівної дії повеней були і залишаються дамби - земляні вали. Впродовж багатьох століть їх споруджували уздовж річок у різних частинах світу. Однак найбільша протяжність дамб - близько 170 тис. км - у долинах річок Китаю. Численні дамби успішно захищають землі від повеней у Нідерландах. Тут під їхнім захистом перебуває близько 300 тис. осіб.

Робота річок — руйнування, перенесення і накопичення гірських порід. Кожна річка розмиває гірські породи, руйнуючи їх. Таке руйнування називають ерозією. Навіть приказка твердить: «Потече вода - виникне канава». Чим швидша течія річки, тим сильніша ерозія. Тому руйнівна діяльність річки найпомітніша у верхній течії річок.

Дощове живлення, особливо зливове, відрізняється значними коливаннями. Звичайні дощі можуть охоплювати великі площі в декілька тисяч і навіть кілька десятків тисяч квадратних кілометрів і забезпечують стік в річки протягом більш-менш тривалого часу. Зливи ж, які поширюються на невеликі площі і є короткочасними, викликають швидкі, іноді досить значні паводки, які для малих басейнів можуть перевищити весняну повінь.

Порівняно регулярне дощове живлення річок можна спостерігати в районах з періодичними дощами.

Снігове живлення найбільш виражене в районах зі стійким сніговим покривом. Залежно від запасів води в снігу і умов сніготанення, повені протікають досить інтенсивно. Для більшості рівнинних річок України стік весняного водопілля становить понад 50% від сумарного річного обсягу стоку. Можливі зимові відлиги, які викликають паводки, які іноді перевищують весняне водопілля.

Льодовикове живлення являє собою стік від талих льодів і вічних снігів у високогірних районах. Воно залежить від температури. Цим пояснюються особливості водоносності річок цього виду живлення. Повінь проходить на них влітку; протягом доби спостерігаються добре виражені підйоми рівнів води вдень і зниження їх уночі. Льодовикове живлення зустрічається на багатьох річках Росії - на Кавказі, в Середній Азії і в Сибіру.

Живлення грунтовими водами відбувається за рахунок неглибоко залягаючих грунтових вод (верховодки). У період сніготанення та повені, а також у період дощів атмосферні води просочуються в грунт, накопичуються там і потім поступово втікають в річки, забезпечуючи, щоправда, не дуже рясне, але надійне джерело їх живлення взимку і в періоди бездощів'я в теплу пору року.

Рівнинні річки України влітку і восени живляться одночасно за рахунок грунтових вод і дощів, а взимку майже виключно за рахунок грунтових вод. Грунтове живлення має сезонні коливання, запізніле в порівнянні з поверхневим стоком внаслідок більш повільного руху води в грунтах, ніж по поверхні землі.

Живлення підземними водами має своїм джерелом води порівняно глибоко залягаючі водоносні горизонти. Цей вид живлення не схильний до сезонних коливаннь, стійкий і рівномірний протягом всього року. Він також незначно змінюється з року в рік.

Ґрунтові та підземні води займають другорядне місце в загальному балансі живлення. Так, для Дніпра загальне грунтове і підземне живлення становить близько 33% від усього живлення, а по річках Сибіру, - ще менше.

Зазвичай в живленні кожної річки беруть участь два-три його види. Таке живлення річок називається змішаним і має найбільше поширення. Рівнинні ріки мають дощове, снігове і грунтове живлення, причому дощове і снігове живлення в них переважає, а грунтове займає другорядне значення. Є ріки, у формуванні стоку яких беруть участь всі відомі види живлення. Найчастіше це стосується дуже великих річок, які протікають в різних фізико-географічних умовах.

Тема: Озера

Чим озеро, на вашу думку, відрізняється від річки?

Що таке озеро. На суходолі існує чимало заглиблень (улоговин) різного походження, в які стікають поверхневі і підземні води. Якщо в заглиблення надходить води більше, ніж за той самий час випаровується, вода накопичується і утворюється озеро. Від річки озеро відрізняється тим, що вода в ньому не тече, як потік у руслі. На відміну від моря озеро не є частиною Світового океану.

Озера надзвичайно різноманітні. Є озера-моря і озера-калюжі. Глибина озер коливається від кількох сантиметрів до понад 1,5 км! В одних озерах вода прісна, в інших – солона. Бувають озера, скуті кригою протягом сотень років, і, навпаки, озера з гарячою водою. Одні озера дуже багаті організмами, інші являють “водні пустелі”. Найбільшим за площею озером на Землі є Каспійське море. Воно в 4 рази більше за Біле і в 3 рази за Адріатичне моря. За величезні розміри і воду, схожу за складом солей на морську, його називають морем. Найглибше озеро земної кулі – Байкал (1620 м). Озеро значно глибше за Баренцове та Карське моря. Найглибше озеро в Україні – Світязьке (58 м), воно в 4 рази глибше за Азовське море.

Утворення озерних улоговин. Розміри, контури берегів, глибина озер обумовлені походженням озерних улоговин.

Улоговини тектонічного походження утворилися в результаті рухів земної кори. При повільному опусканні великих ділянок виникли улоговини Каспійського і Аральського морів-озер. У результаті глибоких тріщин і розсування ділянок земної кори утворилося озеро Байкал. У схожих тектонічних тріщинах-проваллях утворилися Танганьїка в Африці та Великі озера в Північній Америці. Такі озера мають витягнуту форму, великі глибини і високі обривисті береги.

Вулканічні озера займають кратери згаслих вулканів. Вони досить глибокі (понад 100 м), але невеликі за площею. Загатні озера утворюються в результаті обвалу гірських порід, які перегороджують русло гірських річок. Загатне походження має улоговина озера Синевир в Українських Карпатах.  Льодовикові озера мають улоговини, виорані давніми і сучасними льодовиками. Вони поширені на півночі Євразії і Північної Америки, у високих горах. Такі озера невеликі і неглибокі. Заплавні озера виникають в долинах річок. Вони є залишками старого колишнього русла, тому називаються озера-стариці. Вони витягнуті, звивисті, невеликі за площею й неглибокі. Лиманні озера утворилися внаслідок відокремлення від моря гирлових частин річок піщаними косами. Такі озера витягнутої форми, з невеликими глибинами поширені на півдні України на узбережжях Чорного і Азовського морів.

 Цікава географія

Чудовисько озера Лох-Нес

Льодовикове озеро Лох-Нес, що в Шотландії, відоме не своїми розмірами чи глибиною. Знаменитим воно стало через Нессі – стародавнього ящера,  що жив на Землі 100 млн років тому і якого ніби-то бачили в озері в наші дні. На пошуки стародавньої тварини споряджаються підводні і надводні експедиції, але Нессі від них “вислизає”.

Стічні й безстічні озера. Озера, як і річки, живляться за рахунок атмосферних опадів, підземних вод і поверхневих, що стікають в них (і перш за все річок). Витрачається вода з озера на випаровування, а також витікає у вигляді річок. Рівень води в озерах, як і в річках, може коливатися внаслідок зміни кліматичних умов. Значні коливання рівня позначаються на їх площі. У вологі сезони вона збільшується, в сухі – скорочується. Не випадково берегові лінії окремих озер, розташованих у пустелях, на картах показані пунктирною лінією. Ці озера – ніби гумові, розміри їх можуть змінюватися у кілька разів за короткий час.

Озера, з яких витікають річки, називаються стічними. Наприклад, стічним є Байкал – з нього витікає річка Ангара. Озера, з яких річки не витікають, називаються безстічними. Наприклад, з Каспійського моря-озера не витікає жодна річка.

З річковими і підземними водами в озера надходять солі. Якщо солоність води не перевищує 1 ‰, то озеро – прісне. Прісними є стічні озера, тому що сіль з них виноситься річками, що витікають з нього. Якщо озеро безстічне, солі в ньому нагромаджуються, вода поступово засолюється. Солоні озера розміщуються в областях з жарким і сухим кліматом. Там відбувається велике випаровування з поверхні озер, яке приводить до такого сильного насичення води солями. Іноді їх так багато, що вони випадають на дно у вигляді осаду. Найсолонішим озером світу є Мертве море. Його солоність сягає 400 ‰. Іноді з річки Іордан в Мертве море запливає риба. Вона гине вже через хвилину. Рибина стає твердою, як палиця, покрившись міцним солоним панциром. В такому озері неможливо потонути, людина тримається на воді, як поплавок на воді.

Цікава географія

Дивовижне озеро-мандрівник

Озеро Лобнор, що в Центральній Азії, часто змінює не тільки обриси, а й місце розташування. Дивовижна здатність озера “мандрувати” на відстань понад 100 км пояснюється тим, що воно лежить серед пустелі і живиться водами кількох річок. В залежності від того, яка річка наповнює озеро, там воно і опиняється. Часом Лобнор розпадається на кілька озер або навіть зовсім пересихає.

 В свою чергу за характером походження озерних улоговин можна виділити такі основні типи озер:

• Тектонічні. Ці озера утворюються в розломах земної кори під час інтенсивних горотворних процесів. Як правило, такі озера зустрічаються в сейсмічно активних зонах і характеризуються значними глибинами та видовженою формою. До озер тектонічного типу відносяться найглибше в світі озеро Байкал, високогірне озеро Тітікака в Андах та озеро, розташоване в межах Східно-Африканського розлому – Танганьїка.
• Вулканічні. Ці озера також утворюються в результаті активних рухів земної кори і формуються в кратерах вулканів, тому і зустрічаються там, де спостерігається інтенсивна вулканічна діяльність, а саме в Ісландії, Італії, на Камчатці.
• Реліктові. Ці озера ще називають залишковими, адже вони залишились від давніх морських басейнів, втративши зв’язок з океанами. До таких озер відносяться Каспійське а Аральське моря та озеро Чад.
• Льодовикові. Озерні улоговини цих озер сформувались в результаті діяльності давнього льодовика. Такі озера не відрізняються великими глибинами і зустрічаються певними групами одне поблизу іншого. Прикладом таких озер можуть бути Ладозьке та Онезьке в Євразії та Північноамериканські озера.
• Карстові. Ці озера сформувались в результаті впливу води на розчинні гірські породи. Такі озера не займають значних площ, але як правило зустрічаються одне поблизу одного. До таких озер відносяться Шацькі озера.
• Лиманні. Їх іще називають лагунними, оскільки такі озера формуються на узбережжі морів в гирлах річок. Прикладом цих озер є Маракайбо в Південній Америці та Сасик на півдні України.
• Загатні. Ці озерні улоговини утворились в результаті загачування русла річки природним способом. Таким чином утворилось озеро Тана в Африці та озеро Синевир на Україні.
• Стариці. Ці озера утворюються в результаті зміни русла річки, коли на території заплави залишається ділянка старого річища. Такі озера мають незначні розміри і зустрічаються вздовж русел рівнинних річок.
  
  
  
  
  
  
  

Поширення озер і їх значення. Озер на земній кулі величезна кількість і вони є скрізь. Навіть закута в крижаний панцир Антарктида не позбавлена озер. Але в районах з вологим кліматом їх більше, ніж там, де клімат сухий. Найбільш озерним материком є Північна Америка. На півночі Євразії озер місцями так багато, що важко визначити, чого там більше – суходолу чи води. Найбільш озерними країнами є Фінляндія і Швеція. Їх іноді називають “країнами тисячі озер”. В цих районах випадає велика кількість опадів, незначне випаровування і багато природних улоговин.

Озера – окраса природи. Завжди милують око синява води і біле латаття на ній! Береги озер є прекрасними місцями відпочинку. Воду озер використовують для водопостачання і зрошення. Великими озерами на суднах перевозять різноманітні вантажі. Із солоних озер видобувають кам’яну сіль, у невеликих – розводять рибу.

Тема: Болота. Штучні водойми

Утворення боліт. Болото – це надмірно зволожена ділянки земної поверхні. Вода в ньому не тече, а застоюється. На болоті ростуть вологолюбні рослини. В ньому утворюється торф – товща напіврозкладених решток рослин.

Болота виникають при заростанні озер. Спочатку на дні озера осідають пісок, глина, мул, принесені річками і струмками. Нагромаджуючись на дні, вони поступово заповнюють озерні улоговини. Озеро міліє і його розміри зменшуються. На мілинах виростають очерет, рогіз, осока. Згодом рослини поширюються майже на все озеро. Коли вони відмирають, їх рештки відкладаються на дні. З часом вони нагромаджуються, ущільнюються і перетворюються на торф. Так на місці озера з’являється болото (мал.). Інший шлях утворення болота – перезволоження суходолу при неглибокому заляганні ґрунтових вод.

Болота займають близько 5 % всього суходолу. Вони поширені майже повсюдно.  Більше заболочений суходіл Північної півкулі. Найбільше боліт у районах з надмірним зволоженням і багаторічною мерзлотою, яка слугує водотривким шаром. Багато боліт у лісах помірного і екваторіального поясів. Найбільші за площею болота розташовані Західному Сибіру.

Типи боліт. За характером живлення болота поділяють на верхові і низинні.

Верхові болота отримують вологу зверху – з атмосферних опадів. Зазвичай вони розташовані наверху – на підвищених місцях (вододілах), тому їх і називають верховими. На таких болотах ростуть мох, пухівка, журавлина. Мох швидше наростає в центральній частині болота, ніж на краях. Тому воно має випуклу форму.

Низинні болота зволожується переважно знизу – ґрунтовими водами, а також за рахунок поверхневого стоку. Вони розташовуються у зниженнях рельєфу або на місці колишніх озер. Їх поверхня ввігнута або плоска. Ґрунтові води відносно багаті на мінеральні солі, тому на таких болотах росте різноманітніша рослинність: мох, осока, очерет, хвощ. Трапляються навіть дерева: береза та вільха. Низинні болота широко поширені в Україні на Поліссі.

Використання боліт. Спрадавна болота вважалися символом зла і в прямому, і в переносному значеннях. Займаючи великі площі, вони заважають використовувати землі в господарстві. Проте в природі від них велика користь. Болота нагромаджують вологу і тим підтримують рівень води в озерах, ставках і криницях. Болота – складні природні лабораторії, природні фільтри. Із боліт з каламутною рідиною вода витікає чистою і дає початок струмкам і річкам. Болота зменшують посухи у прилеглій місцевості. Вони є раєм для своєрідних болотних рослин і тварин. Там ростуть ягідні та лікарські рослин, живуть цінні хутрові звірі – бобри, ондатри, нутрії, гніздяться сотні видів птахів. У болотах утворюється цінна корисна копалина – торф, яка має широке застосування. Найперше, його використовують як паливо. Шляхом хімічної переробки з торфу виробляють добрива, барвники, целюлозу і навіть ліки.

Тривалий час люди намагалися осушувати болота. Проте це нерідко призводить до негативних наслідків: знижується рівень ґрунтових вод, виникають пилові бурі, зникають болотні рослини і тварини, перестає утворюватися торф. Тому осушення боліт і використання їх під посіви сільськогосподарських культу не завжди є виправданим.

Штучні річки і водойми. Річки й озера розміщуються на Землі нерівномірно, в не завжди зручних для використання місцях. Тому люди з давніх часів створюють штучні водойми – канали, водосховища, ставки.

Канали – штучні річки –  люди вміли створювати ще до нашої ери. У стародавніх Єгипті та Китаї їх будували для зрошення полів. Канали називають рукотворними річками, тому що їх русло створює людина. Робить вона це для того, щоб річкові води потекли в потрібному напрямку в потрібні місця. Є канали зрошувальні, спрямовані в посушливі райони. Водою, яку вони доставляють, зрошують поля. В районах, де води багато і поверхня заболочена, будують осушувальні канали. Щоб створити нові більш зручні водні шляхи створюють суднохідні канали, з’єднавши кілька річок або озер. Велике значення мають суднохідні канали, що скорочують морський шлях. Так, Суецький канал завдовжки 160 км з’єднує Середземне море з Червоним і дозволяє скоротити шлях з Європи в Азію на 10 тис. км у порівнянні зі шляхом довкола Африки. Так само Панамський канал з’єднав Атлантичний і Тихий океани, що розділені вузькою смужкою суходолу між Північною і Південною Америкою. В Україні побудовано декілька каналів. Одним з найдовших є Північнокримський. Від Каховського водосховища він  несе води Дніпра протягом 400 км аж до Керченського півострова. Вода каналу здебільшого йде на зрошення.

Водосховища – це великі штучні водойми, створені для накопичення і зберігання води. Зазвичай їх створюють на річках. Для цього долину річки перегороджують греблею. Перед греблею вода нагромаджується, заливає великі площі земель і утворює водосховище. Під час розливу річок водосховища приймають надлишок води, а потім протягом року рівномірно вода з них витрачається на потреби населення і промисловості, зрошення полів. Найбільше водосховище в світі – Братське – завдовжки 500 км і завглибшки 100 м створене на річці Ангарі в Росії. Найбільше водосховище в Україні – Кременчуцьке – завдовжки 150 км глибиною 28 м споруджене на Дніпрі.

Створення водосховищ має велике значення для регулювання стоку річок і упередження повеней. З їх допомогою на ГЕС отримують електроенергію. Береги водосховищ є прекрасними місцями відпочинку. Проте водосховища здійснюють і негативний вплив на природу і умови життя людей. Вони затоплюють великі площі сільськогосподарських угідь, підвищують рівень ґрунтових вод, що призводить до заболочування земель. Тому перш, ніж створювати водосховища необхідно ретельно вивчити можливі наслідки. В Україні в низку водосховищ перетворено річку Дніпро. Є вони й на Дністрі та інших річках.

Ставки – це маленькі водосховища (завдовжки не більше 1,5 км). Їх створюють в руслах струмків, балках або спеціально викопаних заглибленнях. Вода з них йде на зрошення полів і садів. У ставках розводять рибу та водоплавних птахів. Створюються ставки і в парках та зонах відпочинку для окраси краєвиду.